Авторська стаття

Чотири роки після незаконної анексії Криму: стаття Бориса Джонсона

У статті, опублікованій в європейських виданнях, Міністр закордонних справ Великої Британії розповідає про події, що призвели до незаконної анексії Криму чотири роки тому

Це було опубліковано при 2016 to 2019 May Conservative government
""

У ніч проти 22 лютого 2014 року найбільш впливові можновладці Росії зустрілися в Кремлі та вирішили відібрати Крим у України.

Пізніше вони намагатимуться прикрити своє рішення видимістю законності, зокрема, інсценують псевдореферендум, але та зустріч між президентом Володимиром Путіним і керівництвом силових структур мала на меті визначити долю народу Криму.

Нам відомо це зі слів самого Путіна. У документальній стрічці для російського телебачення, що вийшла в ефір у 2015 році, президент описав хід подій.

Він вирішив відхопити Крим під час тієї таємної наради в Кремлі за три тижні до псевдореферендуму. Враховуючи розповідь самого Путіна, всі його заяви про необхідність захистити жителів регіону або виконати їхню волю виявилися суцільною брехнею.

Таким чином, Росія відібрала 27 тисяч квадратних кілометрів території України та порушила перший фундаментальний принцип міжнародного права, за яким держави не мають права привласнювати територію чи змінювати кордони силою.

Формально пан Путін анексував Крим у склад Російської Федерації 18 березня 2014 року. Минуло чотири роки, і ми повинні нагадати собі про жахливість тих подій та подвоїти нашу рішучість відстоювати наші цінностей і захищати міжнародний правопорядок.

Захоплення Росією Криму виявилось першою силовою анексією території в Європі – та першим випадком насильницької зніми європейських кордонів – з 1945 року.

При цьому Росія порушила стільки міжнародних угод, що перерахувати їх всі – нелегке завдання. Так, наприклад, пан Путін зневажив статтю 2 Статуту ООН, Гельсінський заключний акт та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Він також порушив конкретне зобов’язання, що Росія взяла на себе в рамках Будапештському меморандуму від 1994 року – “поважати існуючі кордони України” та “утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України”.

Після анексії Криму пан Путін пішов іще далі, розпаливши і активно роздуваючи полум’я конфлікту на сході України. І до сьогодні Росія продовжує направляти війська й танки у згарище військових дій, що забрали життя понад 10 тис. осіб і змусили 2,3 мільйона людей полишити свої домівки.

Пасажири рейсу MH17 стали черговою жертвою цієї трагедії, коли російська ракета, запущена з території під контролем проросійських бойовиків, збила пасажирський лайнер і забрала життя 298 невинних людей, включно з десятьма британцями.

Упродовж цього часу з Криму надходить інформація про репресії проти корінного кримськотатарського населення і залякування тих, хто виступав проти російської анексії. Незважаючи на неодноразові заклики Генеральної асамблеї ООН, Росія відмовляє міжнародним спостерігачам за дотриманням прав людини у доступі на півострів.

Зрештою, безпека кожної нації залежить від загального дотримання важливого принципу, що виключає використання сили для зміни кордонів чи привласнення території. Саме тому доля Криму зачіпає всіх нас.

У всіх нас є зобов’язання зважено та рішуче виступати проти дій Росії. Це передбачає збереження санкцій, накладених на Росію через анексію Криму, доки регіон залишатиметься під контролем Кремля, а також збереження подальших санкцій до тих пір, поки ігнорується виконання Мінських домовленостей.

Ці заходи впливу покликані показати, що жодна держава, наскільки б великою вона не була, не може безкарно розчленувати території свого сусіда і знехтувати міжнародним правом.

Тим не менш, неухильно дотримуючись наших принципів, ми також повинні рішуче й цілеспрямовано взаємодіяти з Росією. Ми маємо прямо й чітко доносити наше занепокоєння через дії Кремля.

Немає суперечностей між діалогом і стримуванням, навпаки, ці підходи можуть доповнювати одне одного, і я чітко сказав про це під час свого візиту до Москви у грудні 2017 року. Як постійні члени Ради безпеки ООН, Велика Британія та Росія також розділяють особливу відповідальність за мир і безпеку.

Гаслом наших стосунків з Росією має бути “взаємодій, але обережно”, при цьому обидві складові цієї формули повинні виконуватись з одноковою рішучістю.

Але ми ніколи не повинні забувати про жахливі наслідки тієї зустрічі пізно вночі у Кремлі.

Updates to this page

Опубліковано 22 Лютого 2018